Світ думок та переживань дітей під час війни 

Рік тому розпочалось повномасштабне вторгнення росії в Україну, яке внесло свої корективи в життя кожного з нас. Організація СОС Дитячі містечка Фінляндія (SOS-Lapsikylä) миттєво відреагувала на події в Україні, створивши  проєкти для підтримки українських дітей та підлітків. У статті ми б хотіли привідкрити завісу світу думок дітей та розповісти, які теми діти піднімають в чаті, що вони відчувають та що для них важливо  у такий непростий час.

Українськомовний чат підтримки  “Давай поспілкуємось” (англ. Let’s Chat) запрацював у квітні 2022 року. Let’s Сhat є безпечним  місцем в інтернеті, куди діти, віком від 7 до 17 років, можуть звернутись, щоб поспілкуватись. Спілкування в чаті анонімне та конфіденційне.  

Інформація про чат швидко поширилася в соціальних мережах, у фінських та українських ЗМІ, на ранкових відкриттях у фінських школах та завдяки співпраці з українськими інфлюенсерами.

Більшість частина звернень в чаті від дітей 14–17 років з України, Польщі, Німеччини та Фінляндії. Загалом за рік до «Let’s Chat» надійшло понад 3200 запитів на спілкування, з яких на понад 1400 було надано відповідь.

Тематика звернень дітей — це проблеми з навчанням, булінг, сімейні проблеми, дружба, стосунки, погана самооцінка, насилля в сім’ї, різні страхи, тривоги та переживання. Але останнім часом на плечі дітей лягло дуже і дуже багато навантажень,  тому часто ми говоримо з дітьми про втому та відчуття стресу. 

Навчання складніше, ніж зазвичай

Незважаючи на всі обставини, діти продовжують жити і розвиватись, їх цікавлять речі, притаманні їх віку, особливо турбуються про навчання, яке є частиною їх життя. Хтось навчається очно, хтось дистанційно, однак через війну навчальний процес значно відрізняється від навчання у мирних умовах. Очне навчання у школі часто переривається повітряними тривогами. Навчатись онлайн теж непросто через часті відключення світла і проблеми з інтернетом.

Діти пишуть, що позбавлені можливості спілкуватись з однолітками та вчителями в школі, не мають змоги відвідувати гуртки. Діти мусять виконувати домашнє завдання, поки не вимкнули електроенергію в будинку чи при ліхтарику або свічках. Часто немає можливості звернутись до вчителя за поясненням і велику кількість матеріалу доводиться вивчати самостійно, тому  діти юнацького віку дуже турбуються через іспити у школі  та НМТ, в той же час їх хвилює вибір професії та навчального закладу. 

Ми також допомагаємо з домашніми та шкільними завданнями

Розуміючи весь обсяг проблем, з якими стикаються діти, хочеться допомогти їм і підтримати. Це спонукало нас запустити сервіс “Домашка” – чат, куди діти можуть звернутись за допомогою зі шкільним завданням. “Домашка” працює на базі чату “Давай поспілкуємось” і знаходиться за короткою адресою letschat.fi

   Нам пишуть діти з різних куточків світу, тому ми можемо сказати, що схожі  думки з’являються як у дітей, які залишились в Україні, так і в дітей, які вимушено змінили країну проживання.

За кордоном діти намагаються  адаптуватись до життя та навчання у новій школі.  Деякі здобувають подвійну освіту: діти відвідують заняття у місцевій школі та в українській школі онлайн. Діти стикаються з новими викликами,  все для них нове, адже все, що вони знають і люблять, залишилось вдома. Потрібно вчити  нову мову, щоб мати змогу знайомитись з новими людьми, спілкуватись, відвідувати заняття та навчатись. Часто саме через мовний бар’єр у дітей немає товаришів і їм дуже самотньо, вони хочуть повернутись  додому, де залишились друзі і де вони можуть спілкуватись рідною мовою.

“Мрію вчитися в Україні”

Дітям юнацького віку знання іноземної мови необхідне ще й для вступу у коледж чи університет. Нам пишуть, що діти хочуть навчатись в Україні, але не знають коли повернуться на Батьківщину (і чи взагалі повернуться), тому планують майбутнє у новій країні.

Сукупність цих всім факторів призводить до проблем з самооцінкою та впевненістю: діти бояться чогось не знати, не зрозуміти, бути гіршими інших. Дуже часто в новому колективі за кордоном діти відчувають себе чужинцями. На жаль, щотижня в чат звертаються зі скаргами на булінг як в українських школах, так і іноземних.

Вимоги часто дуже високі

Емоційне та навчальне навантаження неймовірно велике, але діти продовжують рухатись вперед, іноді не усвідомлюючи, скільки всього вони від себе вимагають. Наприклад, гарно навчатись з усіх предметів водночас, швидко вивчати іноземні мови (іноді навіть кілька), відвідувати безліч гуртків, мати різні хобі, займатись буденними справами, приділяти час друзям, бути хорошими синами/доньками для власних батьків. Вільного часу практично не залишається, тому тема втоми та стресу є також актуальними і обговорюються досить часто. 

Діти скаржаться на те, що у них не вистачає сил, іноді навіть на звичайні речі, такі як піти погуляти чи прибрати кімнату, пишуть, що мають поганий апетит  або навпаки переїдають,  проблеми зі сном,  їм важко на чомусь зосередитись, виконання домашніх завдань інколи стає викликом. Вони хочуть мати певне відчуття стабільності і впевненості у завтрашньому дні. Діти тривожаться за своє майбутнє, за рідних, за майбутнє країни, яким воно буде і чи буде взагалі.

Чи постійно діти говорять про війну в чаті?

Майже кожна наша розмова в чаті торкається теми війни. Це не завжди прямі питання про війну, а, скоріше, зміни, які викликані війною: втрата близьких, переїзд, адаптація, проживання в умовах постійної небезпеки, відсутність спілкування з друзями чи відсутність можливості займатись звичайними справами.

Діти розповідають ніби про звичайні проблеми, але зазвичай війна є причиною змін у житті кожного. На жаль, ми маємо і надзвичайно складні розмови з дітьми, які бачили і пережили жахіття війни, а тепер шукають шляхи вирішення проблем, які виникли на цьому фоні. Війна вмить змусила дітей подорослішати, і це, звісно, відчувається і в тому як діти пишуть і як розмірковують про ті чи інші питання. 

          Що ж заставляє дітей звертатися у чат, а не, скажімо, до батьків чи дорослих? Діти пишуть у чат, тому що можуть виговоритись, розповісти про все що наболіло і це залишиться конфіденційною інформацією. Хоча наважитись  написати вперше іноді також нелегко, адже діти діляться потаємними думками і бояться, аби про них ніхто не дізнався.

У кожного своя історія. Хтось просто немає кому розповісти, з ким поділитись своїми думками і переживаннями. Є діти, які вже намагались ділитись своїми тривогами, але їх не почули, або знецінили відповідями типу “Хіба це проблема?”, “Ой, не вигадуй!”, “Це нормально для твого віку і пройде саме!”.

Частина звернень надходить від дітей, які мають до кого звернутись, але не роблять цього,  адже вважають, що у батьків і без того багато проблем і переживань, тому вважають недоцільним навантажувати їх додатково. Діти  не хочуть завдавати зайвого клопоту чи переживань іншим людям або ж вважають, що жаліються надто часто і намагаються вирішити питання самостійно, тому приходять у чат. Звичайно, ми завжди намагаємось спрямувати дитину на діалог з батьками, адже вирішувати проблему краще ситуативно і на місці, але це не завжди просто. Важливим є те, щоб дитина знала та розуміла,  куди можна звернутись по допомогу чи навіть просто поспілкуватись в разі потреби. Діти на рівні з дорослими слідкують за новинами та особливо гостро реагують на реалії війни. Саме тому необхідним для дитини є можливість виговоритись, обговорити питання, які її хвилюють, бути почутою та зняти тягар переживань зі своїх плечей.

Наш чат “Давай поспілкуємося”(англ. Let’s Chat), який цього року святкує свою першу річницю, був і залишається безкоштовним і анонімним місцем спілкування в інтернеті для дітей та підлітків. В чаті діти самі обирають, про що б вони хотіли поговорити, а спеціалісти вислухають і підтримають їх в цьому без осуду. Чат працює з понеділка по п’ятницю, з 12.00 до 17.00. Пряме посилання на чат тут: https://letschat.fi/.

 Також на сайті працює сервіс “Домашка”, куди діти можуть звернутись за допомогою у виконанні домашніх завдань. Сервіс працює з 12.00-17.00 з понеділка по п’ятницю. Аби скористатись сервісом, достатньо завітати на сайт  https://letschat.fi/ та обрати “Допоможіть з домашнім завданням!”

Автори:
Ірина Петерманн, керівник команди
Наталія Печенко, Працівник проєкту

Фото: Colourbox